Уроки гібридної війни в Цхінвальському регіоні Грузії

Протестна акція у центрі Тбілісі — Уроки гібридної війни в Цхінвальському регіоні Грузії
Протестна акція у центрі Тбілісі
фото з відкритих джерел




Російська окупація на Кавказі Об этом сообщает unian.in.ua со ссылкой на СМИ.


Перефразовуючи Толстого: всі країни, що не стали об’єктом агресії (поки що не стали) — щасливі однаково, а всі країни, які об’єктом агресії стали — нещасливі по-своєму. Це дійсно так, навіть якщо ми будемо розглядати конфлікти з Росією таких країн як Грузія і Україна, відмінностей між Абхазією і Кримом, так званою Південною Осетією і Донбасом, набагато більше, ніж спільного. Однак це зовсім не привід не вивчати досвід один одного, тому що в головному ці конфлікти схожі. А при уважному вивченні подібності в деталях може виявитися набагато більше, ніж на перший погляд.


Фактична окупація Цхінвальського регіону Грузії, який багато хто з цілком зрозумілих причин називає Південна Осетія, звичайно, почалася задовго до серпня 2008 року. Причому назвати точну дату початку цієї окупації досить складно саме завдяки «стриманості» нашого керівництва, яке сподівалося, що все обійдеться. Ну, майже як у випадку, про який розказав герой Євген Леонов у фільмі «Звичайне диво» — коли душили його дружину, він шепотів їй на вухо, ну потерпи, може, все обійдеться. Не обійшлося. Проте зараз ми не знаємо, коли саме російська сторона розмістила свої танки на базі в Джаві, як і коли передавалося важке озброєння осетинським бойовиками, яких чомусь стали називати спочатку ополченням, а потім і армією, і, головне, «миротворцями». Не знаємо багатьох речей, про які дізнавалися вже постфактум. Повірити в те, що про це не знало наше керівництво на протязі тих шістнадцяти років, які пройшли з моменту закінчення активної стадії конфлікту в Цхінвальському регіоні, досить складно. Звичайно, знали, але не хотіли «загострювати» відносини.


Втім, давайте про все по порядку. На жаль, формат цієї статті не дозволяє детально розповісти про все, що відбувалося, але дещо читачам, далеким від грузинських реалій, сказати все ж необхідно.






По-перше, ніякої історичної Південної Осетії не існує, і ніколи не існувало. Для того щоб спростувати міф про колись спільну державу Осетія, до якої входили як нинішня Північна Осетія — Аланія так і територія Осетії південної, не треба навіть приводити думку з цього приводу члена-кореспондента Російської Академії наук, завідувача відділом Кавказу РАН Сергія Арутюнова, який називав Південну Осетію більшовицьким артефактом. Досить поглянути на географічну карту, щоб переконатися в тому, що між Північною Осетією — Аланія і так званою Південної Осетією просто немає доріг, а є Рокський тунель, побудований в 1984 році. Ну і як, можете собі уявити середньовічне або стародавню державу, не пов’язану дорогами? Думаю, проблематично.


Йдемо далі, осетини в Грузії жили споконвіку і їх внесок в історію і розвиток Грузії незаперечний. Причому вони жили не тільки в регіоні Шида Картлі, до складу якого входить Цхінвальський регіон, але і в інших місцях Грузії. Однак саме в цьому регіоні в період незалежності Грузії 1918-1921 років була особливо сильна більшовицька пропаганда, і якщо ми подивимося на хронологію повстань в даному регіоні, вона повністю співпадає з хронологією військових нападів на Грузію третіх країн.


Зрозуміло, що духовні брати російських більшовиків грузинські меншовики не відрізнялися вегетаріанськими методами. Але і час був такий. Втім, час минув, а, як виявилося, осад залишився.


Виявилося на початку дев’яностих, коли радянська влада почала тріщати по швах, а національно-демократичні сили Грузії, які прийшли до владина чолі з Звядом Гамсахурдія, не знайшли нічого кращого, як оголосити осетин посібниками комуністів. Хто підказав, і яка в цьому була частка правди — питання вже не принципове. У підсумку ми отримали конфлікт між народами, які найбільш близькі один одному. До речі, на відміну від інших етнічних меншин, більшість осетин, що проживають в Грузії, прекрасно володіла грузинською мовою...


Взагалі між грузинами і осетинами ніколи не було напружених відносин, чого не можна сказати про відносини між грузинами і абхазами, там напругу цілеспрямовано культивувалася протягом декількох десятиліть радянської влади. Можливо тому наслідки конфлікту, досить кровопролитного для тутешніх місць, хоча б частково вдалося подолати досить легко.


Тут є сенс зупинитися на першій точці припинення конфлікту в Цхінвальському регіоні в 1992 році. Першим документом, який регламентує ситуацію в зоні конфлікту, була Дагомиська угода, підписана президентами Росії і Грузії 24 червня 1992 року. Дана угода передбачала виведення російських військ із зони конфлікту (в регіоні з радянських часів дислокувалися 37-й інженерно-саперний полк і 292 окремий бойовий вертолітний полк з підрозділами забезпечення і обслуговування). Зрозуміло, що дані військові підрозділи були джерелом отримання зброї і боєприпасів для осетинських бойовиків. Ще цікавіша стаття третя угоди, яку слід навести повністю.


  1. З метою забезпечення контролю за припиненням вогню, виведенням збройних формувань, розпуском сил самооборони і забезпеченням режиму безпеки у зазначеній зоні засновується змішана Контрольна комісія в складі сторін, залучених в конфлікт, яка здійснює свої функції у взаємодії з групою військових спостерігачів, створеної відповідно з домовленостями в Казбегі.
  2. Кожна зі сторін, що бере участь в роботі Комісії, призначає в її склад своїх представників. Місцем перебування Контрольної комісії є Цхинвалі.
  3. Для виконання зазначених завдань при Контрольній комісії створюються змішані сили за погодженням сторін щодо встановлення миру і підтримання правопорядку. При Комісії також будуть створені змішані групи спостерігачів, які розміщуються по периметру зони безпеки.
  4. Контрольна комісія і додані їй сили негайно приступають до виконання покладених на них цією Угодою завдань.
  5. У разі порушення умов цієї Угоди Контрольна комісія проводить розслідування його обставин і робить термінові заходи з відновлення миру та правопорядку, а також щодо недопущення подібних порушень.
  6. Фінансування діяльності Контрольної комісії і доданих їй сил здійснюється Сторонами на рівній пайовій основі.


Зверніть увагу, ні про яких миротворців мова не йде, групи спостерігачів, але ніяк не миротворці. Але на цьому гарні новини для грузинської сторони закінчуються, якщо вони взагалі були. Чи то через недосвідченість, чи то з інших міркувань грузинська сторона підписала документ, який став фундаментом для подальшої ескалації і неминуче підводив розв’язку за сценарієм серпня 2008 року.


Справа в тому, що вперше по відношенню до цього конфлікту прозвучало визначення «грузино-осетинський», хоча ніякого конфлікту між грузинами і осетинами, які проживають і в інших районах Грузії, не було. Моніторинг повинні були здійснювати групи спостерігачів, причому спостерігачі були чомусь російськими, північно-осетинськими та грузинськими, а в комісію входили і представники Південної Осетії. Виникає питання — що змусило Шеварднадзе підписати це? Повірити в недосвідченість колишнього міністра закордонних справ СРСР вкрай складно.


Але для того, щоб зрозуміти контекст подій, необхідно згадати розстріл автобуса на Зарській дорозі. Жахливий злочин, в результаті якого загинули тридцять шість мирних жителів, всі — осетини. Хто конкретно організував цей злочин, невідомо. Хтось говорив про те, що це були прихильники Гамсахурдія, хтось просто позначав злочинців, як грузинських бойовиків. Головним підсумком злочину на Зарській дорозі стало те, що грузинська сторона була звинувачена в злочинах проти людяності. У цих умовах тягнути з переговорами з російською стороною вже було не можна, і Шеварднадзе це добре розумів. 14 липня 1992 року в зону конфлікта були введені Змішані сили з підтримки миру в складі трьох батальйонів — російського, грузинського і осетинського. Саме цим батальйонам належить зіграти роль детонатора у війні 2008 року.


Наступним актом «правового оформлення» «гібридної агресії» був «Меморандум про заходи щодо забезпечення безпеки та зміцнення взаємної довіри», підписаний в Москві 16 травня 1996 року. Згідно з цим документом сторони зобов’язалися відмовитися від застосування або загрози застосування сили, від надання політичного, економічного та інших форм тиску один на одного. Плюс вжити всіх необхідних заходів щодо запобігання та припинення будь-яких протиправних дій, обмеження прав осіб за етнічною ознакою, а також вжити реальних заходів щодо забезпечення гідного вирішення проблеми біженців і переміщених осіб, які постраждали в результаті грузино-осетинського конфлікту.


Слід зауважити, що момент про повернення біженців так і залишився на папері. Сторони також домовилися про те, що особи, які брали участь у збройному конфлікті, але не вчинили військових злочинів, а також злочинів проти цивільного населення, не підлягають кримінальному переслідуванню і про створення в необхідних умов для роботи правоохоронних органів з розслідування зазначених злочинів, притягнення до відповідальності винних осіб. І це теж не було виконано.


І останній пункт, на який слід звернути особливу увагу — пункт про демілітаризацію зони конфлікту і введення миротворчого контингенту. Тобто з’являється пункт, згідно з яким спостерігачі називаються вже миротворцями. Цікаво, що під угодою стояли підписи Євгена Примакова, на той момент голови зовнішньої розвідки Росії, члена Ради Безпеки, і глави місії ОБСЄ на Південному Кавказі Дітера Бодена, а також президента Північної Осетії — Аланія Ахсарбека Галазова.


Контекст укладення цієї угоди був уже зовсім іншим. З одного боку, після втрати Абхазії Грузія опинилася у важкому становищі і фактично під контролем Кремля. Міністр оборони і міністр держбезпеки Грузії були прямими креатурами Москви. З іншого боку, сам конфлікт в Цхінвальському регіоні практично зійшов нанівець, і ніякої необхідності створювати нову архітектуру безпеки не було. Проте вдосконалити механізми запуску активної фази конфлікту були потрібно, що і спрацювало влітку 2008 року. Саме осетинський «миротворчий» батальйон з-за спини російського почав вести артилерійський вогонь по грузинських селах з 29 липня 2008 року. Саме з одного з постів російських миротворців був відкритий вогонь по колоні грузинських військ, що входить в Цхінвалі. Втім, це була розв’язка.


Після серпневої війни єдиний документ, який визначав розташування військових сил на території Цхінвальського регіону (так званої Південної Осетії) була угода Медведєв-Саркозі-Саакашвілі, підписана 12 серпня 2008 року. Дана угода включала наступні пункти:


  1. Не вдаватися до використання сили.
  2. Остаточно припинити всі військові дії.
  3. Вільний доступ до гуманітарної допомоги.
  4. Збройні сили Грузії повертаються в місця їх постійної дислокації.
  5. Збройні сили РФ виводяться на лінію, що передувала початку бойових дій.
  6. Створення міжнародних гарантій щодо забезпечення стабільності і безпеки в Абхазії і Південній Осетії.


Таким чином, Грузія взяла на себе зобов’язання не розміщувати збройні сили на адміністративному кордоні Цхінвальського регіону, а РФ вивести своїх військових з усієї території Грузії, окрім тих місць, де розташовувалися російські «миротворці» станом на 8 серпня 2008 року.


Проте 28 серпня ситуація змінилася, оскільки РФ визнала незалежність Абхазії і Південної Осетії, і таким чином нівелювала поняття «лінія, що передує початку бойових дій». Москва стала вважати адміністративний кордон кордоном державним і ввела в регіон додаткові збройні сили, створивши потужну військову базу. З грузинської сторони патрулювання на лінії окупації стали здійснювати поліція і місія Європейського Союзу.


Процес бордерізаціі, розпочатий РФ в 2013 році, передбачав інфраструктурне облаштування «кордону». Провести його можна було протягом кількох місяців, проте влада РФ побачили в цьому процесі додаткову можливість для піару «нової політичної реальності», оскільки реакція грузинської сторони забезпечувала увагу західних засобів масової інформації та політичних лідерів, які відвідують Грузію... Забуте Богом і людьми село Чорчана навряд чи коли-небудь згадали б, якби не події серпня 2019 року, коли грузинська влада раптом вирішила встановити там поліцейський пост. Місце нинішніх подій було обрано не випадково. Це на схід від активної лінії бордерізаціі. Таким чином, поява даного поста поліції дуже важлива (це не збройні сили, оскільки Грузія постійно апелює до угоди Медведєв-Саркозі-Саакашвілі). Але це, по суті, бордерізація з грузинської сторони. Ніякої практичної необхідності в цьому не було, але треба звернути увагу на заяви влади Грузії про те, що Грузія контролювала цю територію і до серпня 2008 року.


Головна претензія осетинської сторони в тому, що пост поліції розташований на території т.зв. Південної Осетії, в 204 метрах від осетинського села і в 2 кілометрах від грузинського. Таким чином, осетини трансформують даний спір в «прикордонний». Які тільки заяви не робилися «південноосетинською» стороною для обґрунтування своєї позиції у цій «прикордонній суперечці». Аж до того, що саме в цьому місці знаходяться багаті родовища граніту і навіть платини...


В реальності ж ми маємо справу з планомірним продавлюванням російською стороною «визнання нових політичних реалій», згідно з якими світ, і, перш за все, Грузія, повинні визнати Абхазію і так звану Південну Осетію незалежними державами, а перебування російських військ на їх території — законним.


Що стосується висновків, у всіх угодах, укладених між Російською Федерацією та Грузією, виконувалися виключно ті пункти, які були в інтересах Москви.


У той же час всі ті пункти, які відповідали інтересам Тбілісі, легко порушувалися або ігнорувалися. Це нагадувало гру в шахи, в ході якої один з гравців, коли вважав за потрібне, починав грати в Чапаєва, а після досягнення результату категорично вимагав грати за правилами, погрожуючи перевернути стіл. Ніякі міжнародні гарантії, типу підпису глави місії ОБСЄ і навіть президента Франції, який на той момент був головою Євросоюзу, звичайно не працювали. Грузинська сторона послідовно поступалася своїми позиціями, погоджуючись включати сепаратистів в якості сторони в угодах, і в кінцевому підсумку погодилася на легалізацію осетинських збройних формувань в якості «миротворчого батальйону», чим і скористалася російська сторона.


Чи багато спільного у цієї історії з агресією Росії проти України на Донбасі — судіть самі. Але сама по собі історія дуже повчальна...


Гела Васадзе, політичний аналітик Кавказького інституту стратегічних досліджень, Тбілісі


Матеріал підготовлений в рамках роботи Південнокавказького філіалу Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння («ЦДАКР-Південний Кавказ»), Тбілісі


Джерело статті: “http://glavcom.ua/world/observe/uroki-gibridnoji-viyni-v-chinvalskomu-regioni-gruziji-623209.html”

ТОП новости

Вход

Меню пользователя